Лисята учатся всему у мамы:
Шебурша листвой и жуков поискивая,
Иногда, играя, спотыкаются лбами
Иногда показалось бы что они — киски:

Рыжие веретена, рыжие вереницы
Лисят не бывает дома, они бегают
Когда пропадает хвост мамы-лисицы
Учатся опасатся суки пегой:

Сами, без посторонней помощи
Прячутся в норы, в коряги ныряют
И даже если маму в крови, стонущую,
Увидят — убегать примутся рьяно:

Прятаться, зарыватся в листву палую
Поскуливая, погрызая коренья
Потом возвращаются к маме, малые
И откровенно ненавидят взросление:

Труп облизывают, трутся о труп,
Скулят, словно пегой суки щеночьки,
Засыпают, отходят, веселеют к утру…
А вот нам за них все еще грустно очень

Він хотів би її цілувати, коли сонце сідає за обрій,

Він би так її обіймав — ніби це їх останній день,

А вона непостійна, може іноді навіть жорстока,

Вириває уламками серце із пробитих коханням грудей…

Вона любить свою країну і носить рожеве дрантя,

Має купу знайомих і друзів, та завжди висить в інтернеті,

Щиро вірить у те, що на світі так мало кохання,

І шукає його сліди на своїй віртуальній планеті…

Він любить холодну каву, свої кеди і сонячні ранки,

Завжди слухає рок, йому пофіг, що кажуть інші.

Він ховає у серці від світу свої незліковані рани

І в зошиті з програмування пише для неї вірші.

Він віддав би усе, щоб між ними пропала безодня,

Він готовий життя тільки їй одній дарувати

Та вона надто вільна, і мабуть занадто холодна

І у нього є вибір: або ЙТИ або все ж ДОЧЕКАТИСЬ…

І
Його стіни сосново безвухі
його вікна близорукі завжди заспані
він тримає за дверима людину-льодяника
висмоктує з нього сни у роті перекочує
насолоджується ним наче безтіла голова льодяником
і вмовляє порухом кожним застрягнути десь у горлі

ІІ
Саудівська Аравія ніби очі твої
людино-льодянику твої очі повні нафти
чорне золото для режисерів паливо для проповідників
ти ховаєш його в будинку за містом заляпуєш подушки нафтою
фотографії теж заляпуєш і вони горять у руках
і за вікном горить щось але ти не дивишся ти не виходиш

В. Ковальчуку і Дж. Унгаретті

Поезію потрібно не розуміти а відчувати
прокручував цю його улюблену фразу в голові

Вона читала Унгаретті в оригіналі
і я просто не міг не підійти

Поезію потрібно не розуміти а відчувати

Вона дозволила мені відкрити для себе ще один верлібр Джузеппе

In galleria
в галереї
зрозумів я й подумав що все має бути просто
так я не читав цього в перекладі
так у мене немає італійського словника
та я взагалі не знаю італійську
але поезію потрібно не розуміти а відчувати

Un occhio di stelle
ci spia da quello stagno
e filtra la sua benedizione ghiacciate
su quest'acquario
di sonnambula noia

Це означало для мене таке

Одне око на стелі
це спить кволе стегно
не пропускає світла бензинова квітка
бо призначення акваріума
сомнамбул рятувати

Таку сюрреалістичну картинку показав мені верлібр
але я не відчув його а намагався зрозуміти
але той хто володіє італійською розумів би його по-іншому
але кожен розумів би своє щось
а поезію потрібно не рзуміти а відчувати
саме це кинув я їй на прощання
і пішов з переписаним віршем у руці

Я очень боюсь момента, когда останусь один.
Не в смысле, закрытый за непослушанье
на целый вечер в своей зашторенной спальне,
за то, что разбрасывал вещи, не сделал уроки, сожрал весь родительский анальгин.

Нет, совсем по-другому один, когда некому даже закрыть,
и целый день сидишь у окна, смотришь во двор, и скучаешь.
Выбираясь из долгих простуд, самому себе заваривать чай,
срываться стрелой к двери, услышав в подъезде глухие шаги.

Я боюсь остаться один. Седым и пустым,
как ампула, из которой шприцом вытягивают жидкость,
протекая в плохо заваренных стыках,
выпуская из эпицентра своей пустоты сизый дым.

Я знаю, что старость придет с уходом лучшего друга детства,
что жизнь начинает обратный отсчет, когда впервые подумал о смерти.
Мне всего десять, я очень мал, но верьте-не верьте,
уже начинаю видеть разницу между детством и малолетством.

Детство обязательно значит, что ты пока что не видел врагов в лицо,
и с легкостью рвешься веревкой в ответ на каждый их выпад,
не зная, на самом деле, причин и последствий срыва,
но уже собирая возле себя свои страхи, делая записи для своих взрослых снов.

Когда я проснусь, город потихоньку станет вечерним,
и будет выдавливать стекла окон своей чернотой.
Мама, я столько тут наговорил… А теперь — просто побудь со мной,
посидим, обхватив колени, ломая в руках печенье.

Я ЇБУлюблю СЛОНИК і всіх ботів!!!
Єбать… в чому кайф????
НАмахувати самих себе?
Обсирати кожне нове закинуте?І учасників в тому ж числі?
І я знаю, що ви заFUCKаєте і ці мої слова АЛЕ насРАТЬ!!!
Бо це правда… Яка вам колотиме очі… і лоскотатиме язики..і ВИ просто не втримаєтесь від цієї спокуси…
ЗаФАКати… засрати…
Ось і ВСЯ с у (ка) т ь!