Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 хуєта / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Моя вина

Ти поводишся так, ніби все розвалилось,
Ніби світ розвалився, і повітря нема.
Ну вибач нарешті, я помилилась,
Мені все вернеться.Це моя вина.
Ти дивишся в небо, воно завжди мовчить
І роти людям тим затикає,
Хто надто голосно і нудно кричить,
Хоча ніхто не вмер і не вмирає.
Ти смієшся тоді, коли плакати треба,
Нехай, над собою я поплачу сама.
я забуду про те, що тримала для себе,
Але не забуду те, де є моя вина.
Ти помітив, що стіну кулак не проб'є,
Я знаю, що завжди багато втрачаю.
Якщо хочеш, забери те, що твоє.
Можеш забрати моє життя, дозволяю.
Ти віриш у мене, моя віра пропала
Тоді, коли залишилась одна.
Знаєш, я так часто всім пробачала,
Та не пробачу собі, коли є моя вина.
Ти сумніваєшся, що є сенс у житті,
Я також не вірю у таку маячню.
Але, знаєш, виживають лиш ті.
Хто не тратить мозок на всяку фігню.

ГМО

Задумливе сонце пустелі
Висить за твоїм вікном.
І, піднімаючи очі до стелі,
Чашка сидить за столом.
Тихого твого зітхання
Ніхто не почує вночі.
І пісню твого кохання
Співають лише комарі.

Хуйня на дроті

Ти мене не кохаєш,
На вулиці не помічаєш,
А також в очі не знаєш,
Тому й мене не кохаєш.
Тебе в моїх немає друзях,
Не тусуєшся ти в клубах.
І в закладки не добавляєш,
Ну чому ти мене не кохаєш?
Я бачила тебе вчора,
Була з тобою якась потвора.
Але ти її обіймаєш,
І, напевно,її ти кохаєш.
Ти мені не дзвониш,
Ти, напевно, собі гониш.
І номеру мого не маєш,
Ти мене не кохаєш!
Плачу я днями, ранками, ночами,
Зализую рани під звуки органу.
Але ти того органу не маєш,
Того ти мене не кохаєш.
Але я до клубу піду
І іншого там знайду.
Але ти його не знаєш
І нас обох не кохаєш.
Без тебе жити я не хочу,
Піду на цвинтар опівночі.
І там я стану собі готом,
Подавлюся зловіщим шпротом.
Тебе побачила я в чорнім одіялі.
Ти також гот? С хуя лі?
Та одіяло якесь не трушне було,
І в ту секунду я тебе забула.
Ти підійшов до мене легким кроком,
Моргнув до мене правим оком.
І раптом ти мені признався,
Що палко в мене закохався.
Але так, як ти якийсь не трушний,
Сам із себе весь беушний,
Тебе я більше не кохаю,
Із трушним готом зажигаю.
І через мене ти страждаєш,
Вночі не плачеш, а ридаєш,
До стелі тихо промовляєш,
Мене кохаєш...І вмираєш

Уривочок з писанини ні про що

— Вип’єш щось зі мною? – до мене підсіла мила на вигляд дівчина, вочевидь студентка, вибила мене з моїх думок, з моєї ностальгії. Я повернувся назад, з маленької кімнати на п’ятому поверсі зі скрипучим ліжком в невеличку піцерію, в надзвичайно прекрасний вечір, який навіював продимлені дитячі спогади. Невже я був настільки старим?
Я тицьнув на напівпорожньопусту пляшку з вином посеред мого засмальцьованого столика.
— В мене є винооо. Моє. Вибач, що розбиваю твої плани, але я тут намагаюсь повернути втрачену ностальгію.
Вона мала розвернутись. Вона мала піти. Вона зосталась.
— Вино скінчиться. Будеш щось пити? – спитала вона так, наче і не чула того, що я їй говорив. Чи вміла вона слухати?
— Будеш щось трахатись? – спитав я. Вона мала зморщити лоба і піти, я не розумів, чому вона лишилась. Вона буда або дешевою бляддю, яка шукає хоч когось в піджачку, або дівчинкою, що шукає хоч когось просто так. Перший варіант мені подобався більше, від другого варіанту я тікав.
— Не буде сигарети?- проігнорувала моє питання вона, пильно дивлячись мені в очі. Здавалось, вона не чула того, що я говорив, здається, вона взагалі не чула. Чи то їй було похуй?
— Невже все настільки хуйово? Нічого, він зрозуміє, Що втратив десь через два тижні. Всім вистачає двох тижнів, — сказав я, дивлячись на напівпорожньпусту пляшку і згадуючи свій гіркий досвід.
— Настільки хуйово. То будеш щось трахатись, — вона зашарілась, як маленька дівчинка, яку вперше запросили на побачення. – Тобто пити?
— Я голубий, — піздякання вже почало вилітати з мого рота і я був неспроможний його зупинити.
— Каву з коньяком? – спитала вона.
— А ти настирна дівчинка. Давай, — словечка, яким мене навчила подруга-лезбіянка працювали. Всім хочеться чути те саме. Я просто хотів побути сам.
З кожним сказаним словом вона подобалась мені все менше. Надто настирна. Надто заглиблена в себе, надто відштовхуюча.
— Іра. – вона протягнула руку для привітання. Я не міг витримати такої байдужості в очах. «Зрештою, дівчата дають незнайомим лише з двох причин: або будують на рахунок них якісь зловісні блядські плани, або хочуть помститись колишнім-теперішнім. Або і те і інше». Я згадував курс жіночої логіки, даної мені рожевою поціновувачкою вагін.
— Як на рахунок того, щоб напитись? І не трахатись? А то я якось зав’язав з цим два роки тому…
— Кинули? – вона перевела розмову на своє.
— Кинули, — відповів я, прагнучи, щоб від мене відчепились. Говори те, що хочуть почути і все буде файно.
Ми напились. І не трахались. Точніше я напився, коли вона вже не могла пройти тест на алкоголь, який полягав у простому проходженню по прямій лінії, при цьому не хитаючись, просто пішла до туалету і повернулась тверезою. Що вона там робила – пісяла, ригала, чи міняла прокладку, я не знав. Це буде для мене секретом.
Я сидів разом з Ірою на зупинці, дивлячись на захід сонця. Все було б романтично, якби не було настільки п’яно. Вона знову почала пропонувати те, про що спермокурсники, як ласкаво називав абітуру мій знайомий, можуть лише мріяти. Вона стояла навпроти мене і дивилась мені в очі. Нащо вона дивиться мені в очі я не розумів.
— Це спроба помститись йому? – спитав я, дивлячись на мужика, що прикурював свою “Приму”. Мене нудило від цигарок.
— Ага, — байдуже пробурмотіла Іра. Здавалось, їй було фіолетово, з ким, як, де, в неї був посткинутий синдром, коли абсолютно не думається про наслідки.
— Хоч і пропозиція надто заманлива, я, мабуть, відмовлюсь.
Я подумав, як буде пертись група, як би перлась Вона, коли б почула мої слова. “Ти пацан?” – спитала б вона. Я вже раз доводив, що пацан. Хєрово тоді все вийшло.
Вона помітила свою маршрутку.
— Хоч обійми мене, — прошепотіла Іра. Її шепіт щось мені нагадував, я глянув на її обличчя, проте знайомих рис не впізнав – личко не було схоже на обличчя порноактриси, яке залили спермою чотири негри. Нічого схожого. Красива, але не вона. Мало кого я називав красивими. Навіть подумки.
Я обійняв її, обійняв не модними студентськими “обнімайцями”, без вигуків “а-а-а-а”, без награної посмішки, з якою вітався до клубних кішечок. З абсолютно безвиразним лицем просто обійняв. Звичка нюхати волосся при обіймах в мене ще зі школи. Я не міг без цього жити. Я просто нюхав і повертався до тієї ностальгії, з якої мене витягнули.Мені здалося, що мене викрали, використали, а потім повернули з тими самими відчуттями.
В неї був фруктовий шампунь, вона пахла точнісінько так само, я не міг відірвати носа, від її русявого меліровочного волосся, вона пахла запахом ностальгії.
— Який в тебе шампунь? – спитав я.
— Скільки тобі років, щоб нюхати волосся? – іронічно спитала вона.
— Двадцять три, — відповів я, не відхиляючи носа від її волосся.
Іра посміхнулась. І як я міг, нюхаючи її волосся, знати, що вона посміхається саме в цей момент?
— Шамту Тропік, — сказала, вона, відпускаючи зі своїх “обнімайців”. Я не відпустив.
— Дай ще раз занюхаюсь. Це наче клей.
— Ти наркоман?
— Я ж казав, я голубий, а цей запах стоїть на лобку у мого хлопця.
— Ми ще побачимось? – спитала вона без жодного бажання справді ще колись зустрітись. Так влаштований світ, завжди розповідаємо найболючіше незнайомим людям. Вона не розповідала нічого, але я просто відчув, настільки в неї все погано. Так само було мені два роки тому.
— Не хотілося б.
Вона чмокнула мене в щоку. Чмок в щоку завжди означав одне й те саме. Кінець. Не привітання-прощання. Кінець.

fileshare.in.ua/4663226 решта тут, 39 сторінок 10м шрифтом

поправив

Лапидарность

Пью пиво у стенки,
Плюю в потолок,
Борода моя в пенке.
И с Тимофеем веду диалог.
Я ему: «Политикаа ваша
Сплошная тупая хуйня.
Я, фрезеровщик второго разряда,
Вам заявляю: „Все еботня!“
Вот так анализ состоялся
Геополитики страны.
Макиавели, видать, ошибался,
Занимаясь изученьем хуиты.
  • +2
  • 19 лютого 2010, 22:49
  • grisha
  • 88

Революційний заклик

Так, розумію, що вже не актуально, але все ж.


( Читати далі )
  • +8
  • 19 грудня 2009, 08:51
  • Andy
  • 10

на ніч (сопліва лірика)

заколисай мене серед тихого шурхоту
колес, що невтомно долають відстань
серед стін, що пошорхло побілкою муркають
міцно схопивши себе за кисті

заколисай мене під блакитним неоном
під водою в повітрі, що б'є наскрізно
щоб я несвідомо і дуже сонно
говорив про тихі горні обійстя

заколисай мене ніби щиро і марно
ніби господа що не поминають всує
заколисай мене серед розбитої тари
і розбуди мене,
чуєш?