Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 філологія / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

стіхі о

бойтесь тігрів рібята. вони обмануть.
вони висмокчуть мозг і растопчуть усі едельвєйси.
Вони сложні і сильні, така їхня путь.
іх дівіз поєбися, утрись і напєйся.

Лапи взуті в старі престарі постоли
В вухах пірсінг у роті цигарка
Йдуть пустинею день, не посцать не отлить
Потому такі злі. Їм жарко.

Їх башка вже спеклася під сонцем равнін.
Їх подмишки смердять, бо для них не придумали дезік.
Їх стрічає десь насмерть іпуганий бедуін.
Він не каже нічього крім дранк, секс і крейзі.

Всьо хуйня, весь цей світ із хуйньой, піздєцом.
І ніхто не знайде десь потєряну суть.
І без разніци шо на дорозі скрізь ями.
Ти засни. і подумай звичайно о том
Як далеко далеко десь тігри ідуть.
Десь ідуть і махають хуями
***

біля сцени стояли пархаті пєвци
Істєкалі слюною і жадно жували.
Всі філологи: єри і твьордо і рци.
Но тут рци не поможе, тут б’ють у єбало.

Всі вони мали десь в городах матерів
Шо втирали їм спєрму і сльози і слюні
Їли борщ, знали жизнь і не знали понтів
І родили на світ гроно блядськоі юні.

Матері ніч не сплять каганці там горять
Кожна думає де щас дитина
А пєвци всьо їбуця їдять і пиздять
І їм похуй на всьо.а тим більш на вкраіну
  • +5
  • 24 березня 2010, 09:46
  • stukalo
  • 5

Типологія двотисячників

Типологія двотисячників.

Одразу попереджу, що це ніяка не стаття, швидше – міркування з приводу. Але – міркування, як то кажуть, на часі, адже про існування двотисячників говорять уже віддавна, проте – жодних намагань проаналізувати це літературне покоління з точки зору типології, тощо – не виникало (або я про це не знаю).

Двотисячники – це найновіше покоління українських поетів (про прозаїків в такому значенні говорять значно рідше), які почали писати, або стали відомими (за цією ознакою до 2000-ків відносять О. Степаненко та О. Сливинського) після 2000-го року. Вперше про існування феномену двотисячників почали говорити 2002 року в середовищі мистецьких організацій «Неабищо» (Житомир) та «Орфей» (Суми) – принаймні, так стверджували на зустрічі із студентами філфаку КНУ ім. Т. Шевченка Ілля Стронговський та Олег Романенко.

Найширшим зібранням творів поетів-двотисячників є антологія «Дві Тонни», упорядкована згадуваним О. Романенком та Б. Горобчуком. Вона, а також окремі книги, виступи та публікації двотисячників і призвели мене до думки, що цей феномен – значно складніший і ширший, аніж прийнято про це говорити, і по-своєму серйозніший, аніж поетичні феномени попередніх поколінь.

Так, типологія письма двотисячників – дуже широка і має чимало напрямків. Осердям, найпомітнішими фігурами покоління є дві значні групи, які утворилися в різний час. Перша – це автори «Цілодобово!» (Б. Горобчук, П. Коробчук і О. Коцарев) та Д. Лазуткін (про чотирьох авторів як групу є багато підстав говорити, оскільки вони мали багато виступів у твкому складі, в тому числі й у МБФ (даруйте, значення абревіатури мені не відоме) «Смолоскипі» — вечір «Міцна Чоловіча Поезія»). Друга – це авторки, що фігурують під назвою «Вісім поеток», але не всі з них, а саме – Ірина Шувалова, Лора Радченко, Альбіна Позднякова та (дещо осторонь) Оксана Васьків. Ці дві групи водночас – досить відомі, виступають на різноманітних фестивалях і широко представлені зібрками та антологіями (це – передовсім про першу групу), але і разом з тим – є заслужено відомими. Перша (умовно чоловіча) група – різні автори, але водночас – і подібні загалом тематикою, стилем, духом творів; всі четверо пишуть як верлібром, так і римою, всі по-своєму майстерні, оригінальні і глибокі. Друга – умовно жіноча – група – авторки, поезія яких є дуже подібною між собою (на відміну від експериментів попередньої групи ці дівчата практично не експериментують з формою), це передовсім – майстерно заримовані і ритмізовані образні вірші, які корінням сягають до поезії Бродського і послідовників, але і написані на українському ґрунті. Ці дві групи складають основний кістяк, центральну вісь покоління, є його мейнстрімом і прикладом для багатьох молодих авторів.
Наступним є коло авторів, які якщо і менш відомі, аніж названі, то загалом – мало чим принципово відрізняються від них. Це – решта авторок «Вісьми поеток», це – більшість авторів «Західного фронту», та й загалом – більшість представників «Двох Тон». Проте є між ними і суттєві відмінності. Якщо такі поети як Олег Романенко, Я. Ґадзінський, Катерина Бабкіна, Вікторія Черняхівська, Таня-Марія Литвинюк, Карина Тумаєва або Микола Шпаковський в однаковій мірі прагнуть і собі до мейнстріму, проте з різних причин (недостатньої активності, стилістичних розбіжностей тощо) є радше «супровідними» авторами, то такі автори як Андрій Любка чи Владислав Волочай прагнуть до іншого мейнстріму – їх творчість є калькуванням поезії Андруховича (Любка) і Жадана (Любка, Волочай).

Разом з тим, є зрілі і майстерні автори, які принципово, або ж несвідомо дистанціюються від мейнстріму, попри те, що їх поезія є чи не кращою, аніж вірші вже згаданих авторів. Поетика цих авторів – різноманітна, але здебільшого їх вірші герметичні, складні і поліфонічні. Це передовсім: О. Сливинський, Ю. Стахівська, А. Антонюк, С. Сітало, О. Степаненко та інші. До цих авторів за інших обставин можна було би віднести і Б. Горобчука, П. Коробчука та О. Коцарева, інші книжки яких є менш мейнстрімними, ніж «Цілодобово!» Автори-дистанціянти, окрім останніх трьох, є своєрідною альтернативою мейнстрімним, але по суті їх принципова відмінність лише в тому, що вони менш «розкручені».

І, нарешті, є грума авторів, яких складно віднести до попередніх. Вона так само дуже різна. Це перш за все: «квазіпоетичні поети» А. Полєжака (поет, для якого коньюнктура, знаменитість є вищими цінностями, ніж творчість чи естетика), В. Крюґер (автор, для якого інтелектуальний епатаж є самоцінністю, а потичність – на другому місці), А. Кукула (поет, для якого власна поезія, швидше за все – є супровідною організаторським потугам). Також це автори-традиціоналісти, які – на відміну від переважної більшості двотисячників, обстоюють традиційно-рустикальні цінності з невеликим домішком модерну, їх поезія подібна до поезії авторів української «тихої лірики» (Л. Талалай), це – Т. Винник та А. Багряна. До цієї ж умовної групи варто віднести і нових, молодих авторів, про поезію і місце в дискурсі яких іще важко щось казати напевне, але які уже є помітними. Саме серед них – багато авторів сайту «Рожевий Слоник».

Віта Власенко