Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 ностальгія / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Блін, а я про ізотопи

Знайшла старенькі зошити, конспекти
Зі школи ще. Там щось про ізотопи.
Тоді ще була зовсім not expected,
Що саме львівським бруком йтимуть стопи;
Що сто по сто я питиму і ступор;
Що перестану забавлятись алкоголем;
І, що кричати про любов захочу в рупор,
І в той же рупор плакати від болі.
У школі було якось все простіше:
Домашнє зроблено, тинятись містом, друзі…
А зараз так… Аби лише не гірше…
Та не шкодую я про твою «милу Сьюзі»
І про «пузате емо» і так далі;
Про твоє «Квіточка» і моє «Пташок».
Якби медалі за любов давали,
Я взяла б золото… Життя поблажок
Нікому не дає і це безвинятково.
Я вже колись казала, життя — це автостопи.
Не варто шкодувати «як кльово чи хреново»,
Лиш просто жити. Блін, а я про ізотопи :)

Ностальгія

Сніг біліший за шкіру вампірів
Памятаєш
Ми про них писали оповідки
На потертих аркушах
А потім спалювали і пускали за вітром
Як літачків
Повітряних зміїв
Чи загиблих воїнів за річкою

Провулок з татуюванням собак
Ще залишив слід
Того шляху
Від твоєї кухні до моєї
Від крейди
І старих касет

Гавкають бурульки
На плечі
До жетонів під нігтями

Цей сніг мене більше не ріже
Тільки залишає маленькі ямки
В котрі заливає повітря
Підпалює сніжинками
Як сірниками

Воно так палає
Особливо чомусь сьогодні

Дама з горностаєм

Він вийде з хурделиці, схопить її за рукав:
Господи, як я чекав на тебе, як зупиняв
безнадійно розкритих жінок у квадратах кімнат,
крик – у горлі, щоб не зависнув над
тою, чужою. А пелехатий сніг
я зупинити ніяким теплом не зміг.
І вона, вириваючись, гляне йому в нутро
так беззахисно байдуже, і не розкаже про
те, як міцно можна любити чужих малят
і порожні вокзали, коли назад
значно важче, ніж потягом – уперед,
коли кинутий виклик ніхто не бере.
Він струшує зиму з її волосся, просить іще
пару хвилин, підставляє життя, плече
ненадійне… а хоч би один ковток…
Єдиний, хто не здається – її квиток.
І вони попрощаються без усяких «прощай».
І у ній ворухнеться поранений горностай.
09.2011

депресовірус

Чорні заручники кволого неба
Талон паркувальний купують на кризі,
Дерева згинають замучені стебла
І я підхопила депресовірус.

Пофарбувала кімнату в жовтий,
Пляма за плямою, крок за кроком,
Колись розітнули нас леза жовтня,
Від жовчі слів захмелівші, змоклі

А кровотечу спинили в січні,
Ти — вдруге в ріку, а я — на сцену,
Ти знову в чиюсь свідомість сієш
Псевдораціональні зерна

Я в черепи набиваю волю,
Кричу, що існує життя без сексу,
Ти забуваєш мої паролі…
Ми доживемо до наших пенсій

Тільки застуджені ендорфіни
В мізки не йдуть до кінцевих станцій
Так божевільно і так безвинно
Можна кохати лише в шістнадцять.

26.02.10

Як я ЦЕ зробила

Отут продовження, котре й обіцяне отута slonyk.com/blog/6264.html


Як бачите, то був просто слайд, на котрому мій тупий фотік фокусуватися ну ніяк не хотів…

КОЛЕСО

***
Повільне тривожне колесо, на ньому розбитий Чорт,
а пам’ятаєш, як ти боявся, щоб я не вниз,
нас хтось по колу викреслює і все б нічо...,
світла Богиня пива шукає хмиз.
В синьому парку запахне торішній дим,
і ти з цього приводу вдягнеш сорочку кольору тьми,
посадиш на руки іншу, розкажеш як тут ходив,
як між містами й тобою сплітався ніжно-життєвий міф.
І тільки тривожне колесо скрипне, наче з вини
за ті вихідні осінні і небо „на сто ключів”,
на язиках човнових присмак деревини
й душу одну маленьку, яку ти в собі мовчиш.
Так, мов порве намисто чорно-сіра чума,
так, мов протягне рану потяг від N до Z,
сумно покаже ребра зачаток твого човна,
важко на тебе глянуть очниці порожніх планет.
Світла Богиня пива підпалює голоси,
наче ми не говорим а п’ємо взаємний дух…
Тут завтра знову трава набереться сил,
а післязавтра колесо наше увійде в рух.

07.04. 2006

Труба

Ніщо і ніколи не може минути безслідно:
це як зморшки від вечірнього сексу і ранкової кави,
це як шрами від налипання мокрого снігу,
це як індійське кіно і задушевні театральні вистави.

Цього ніколи не зрозуміти барикадним лідерам революцій,
які згодні закидати гранатами навіть власну маму:
знесені ними стіни, звичайно зникнуть, зітруться,
та залишки пилу в легенях доводитимуть до нестями.

Це як стара батарейна труба у ванній моєї квартири,
яку не вдалося сховати під ґлямурним шаром нової плитки —
про це не подумав стройбат, ці безнадійні будівники миру,
і тепер ця труба нагадує про режим, наче читає молИтви.

Ніщо і ніколи не може минути безслідно.
Навіть задовго після повалення злої системи
її привиди повільно крокуватимуть світом.
Ця труба завжди нагадуватиме мені, де ми.
  • -8
  • 5 жовтня 2009, 22:59
  • Andy
  • 32

Мухам настав час помирати

Ностальгія — це такий особливий душевний стан,
коли організм гостро відчуває швидкоплинність часу,
інстинкт збереження генофонду товче в барабан
і всі дівчата стають такі красиві і ласі…

Адаптація до нового зазвичай не настільки тривала,
та і що тут нового, як-не-як двадцять перша осінь…
Але час пролітає так, як і амурова стріла не літала…
Скільки людей щохвилини? Косить же ж, косить!

Я туманно розумію, що зі мною відбувається:
це тому, що навколишній світ став раптово холодним?
Або тому, що неможливо відпочити від відсутності праці?
Або це вітер в обличчя, нагнаний вічності колесом.

Дні один за одним займають місця між півкулями неосяжного
і залишаються лише бажання нової дози і страх.
Як же я ЗАЇБАВСЯ!!! щоночі марити пляжами,
а потім щоранку прокидатись у порожніх ліжках…
  • -11
  • 4 жовтня 2009, 16:29
  • Andy
  • 13

Бал у Осені.

Ворожиш запізнілим
Ластовинням,
Балом запашної
Мрії
Правиш через
Мудрість
З відтінком
Сивини.
Зазираєш в стежини
Зіницями
Листопада,
Затуляючись
Калюжами.
Вбираєшся у галявини
Та зіштовхуєш
Із обрію
Довгомонтажні дні…
Постривай!
Не встигає
Прутка юність
За твоєю сивою
Мудрістю.
Плачеш?
Зриваєш з неба
Громовиці,
Прокочуєшся зі сміхом…
Навіщо крадеш в літа
Старість?
Зігрій думки
Твоїми розлитими
Фарбами!
  • +1
  • 16 вересня 2009, 23:34
  • Shabo
  • 7