Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 метро / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Медитація

Десята ранку. Сонце тонкими, вісім хвилин тому випеченими пальцями манить мене все далі на схід. Дорога широка й запилена. Всі кудись поспішають на авто, а тепло поспішає руйнувати останні дні зими. Температура плюс-мінус нуль.
Навколо одна блакить — я вже на мості. Подарувавши кілька усмішок швидким водам, спускаюся нижче. Ось вже й земля. Вона тане від ніжності та енергії, яку відчуває кожним своїм вигином та вгином. І так приємно йти вперед. І бачити кригу, що скресає.
На крутих схилах помітні тріщини. Кудись далеко біжить собака. За білою завірюхою, напевне. Йду під паралельними лініями шляхів, що тягнуть людей до змін. Нечасте, але помітне опале листя покриває дерева. Я ковзаю по ньому, покритому радістю, а воно шурхотить задоволено.
Усі стіни навколо давно вже не сірі — барвисто блимають поміж білих вод. Вони замкнули байдужих людей і відмежували їх від своєї краси.
Я вирвався і любуюся. Уся ця неймовірність поглинає, і я наче сам перетворився у невелику, але вагому, її часточку.
А недисоційовані миші й далі бігають у своїй клітці.

Куля

Осінь цього разу пройшла кількома кулями навиліт. Ніякого ниючого болю від шматочків металу в моєму тілі, тільки різкі секундні імпульси нервових шляхів на які свідомість не встигає відповісти. На мені були випробувані кілька нових калібрів: снаряди звичайні, розривні, бронебійні — усе проходило швидко. Одну гранату використали на мені, та вона й не зачепила осколками, а тільки пустила хвилю пилюки в очі.
Цього разу я вижив. А зима готує свою зброю…

Пиши

Пиши, і ні за що не забувай.
Пиши, щоб жодне «прощавай»
Не забрало твоєї тіні
З моєї голови, де завтра — уже нині.

Чекай, і ще одного дня колись
Зустрінемося, тільки от не злись.
Ти досі є у моїх снах,
А час пульсує колом по судинах.

Ще трохи, незабаром він пройде
Крізь велетенське серце світу всього де
Я, наче примара,
Блукаю по твоєму дому, що за кара!

***

У моїм метро
живе ластівка
як і в серці твоїм любов
Приголубити тебе
ластів’яно
мені не дозволить
хіба омон.
  • +9
  • 26 грудня 2010, 13:26
  • Solomia
  • 6

Монолог

Коли двері вагона метро зачиняються,
думаю, вже нічого не має значення,
хоча й мрії збуваються.

Я дивлюся тобі в очі,
Та бачу лише байдужі смарагди,
Які світять холодною порожнечею
Кудись углиб вагона.

Так, ти ще мене обіймаєш,
Та ті обійми –радше завуальовані образи,
Коли ще болить, але ти розумієш, що так треба.

Треба не тому, що я тобі ще досі дорога,
а тому, що ти звик до того,
як звикають жаліти безпритульних собак,
чи поступатися стареньким в цьому триклятому метро.

Мовчиш…
Вже навіть не намагаюся вгадати про що ти думаєш,
Скажеш — про кольорових їжачків,
а завтра я знову натраплю на тебе в ліжку з іншою
і ми довго-довго, майже так само довго,
як йдуть вибори в нашій богом забутій країні,
будемо переконувати мене,
знімаючи її трусики з фотокартки моєї мами,
у фальсифікації свідомості через хронічну перевтому,
заливати алкоголь і труїти антидепресантами.

Від станції до станції все більше думаю, що буде далі:
Я вже вкотре захочу піти,
та піду знову лише в твої крижані псевдокохані обійми,
піду не через те, що не можу тебе залишити,
чи мені немає куди йти (хоча десь глибоко то також правда),
а тому, що ти єдиний, хто не залишив мене,
не залишив попри всі мої невдалі клонування, злочини і втечі.
Чому ти так зробив?! Хоча, ні не хочу чути,
хай що ти скажеш, воно не буде солодшим за мою одвічно мокру подушку.

Знаю, далі ти посадиш мене на ліжко,
де ще мить тому була твоя біс_зна_як_її_звуть
і казатимеш, що хочеш, аби я народила тобі дитину,
чудово знаючи, що то, мабуть, єдине,
чого я не можу зробити для тебе.

Ще близько трьох хвилин чекатимеш моїх сліз,
Ти ж просто не можеш, мов без колисанки, заснути без цього,
Та натомість я знову втрачу свідомість, ти будеш казитися,
А потім як завше ґвал… пак кохати,
навіть не уявляючи, наскільки мені то, вже навіть не гидко,
а просто байдуже і ще більше смішно…
з кожним твоїм рухом, дотиком, словом…
справді смішно, що ти думаєш,
ніби дійсно когось можеш задовольнити, чи я тебе досі люблю.

Але то все буде потім, а зараз ти мене обіймаєш,
я ж вдивляюся у наші відображення на склі,
в різнобарвних зірницях інших людей,
шукаючи справжніх або ще живих,
не сплутаних цією згубною передбаченою павутиною подій.

Не знаходжу… скоріше за все — сама винна…

«Ах, яка гарненька парочка!» — зітхають собі під ніс бабусечки,
Подружки-дівчатка все більше притуляються одна до одної,
Кусаючи собі лікті,
а дядечки з смішними портфельчиками все дужче занурюються у свою газету
— Фє, позоріще! –певно, думають вони.

Добре, що закілька мить моя зупинка, ти як завжди цілуєш,
кажеш: «Будь розумною, кіт!»,
я протягую ледь чутне «угу» і виходжу,
ще кілька раз обертаюсь, щоб махнути тобі «бувай»
і очима сказати «востаннє».

Двері вагона метро зачиняються,
І я розумію, вже нічого не буде,
Наші мрії збуваються…
Вони рано чи пізно збуваються :)

Ґлямурні кісо (двовірш)

Якщо бачиш в метро ґламурне кісо —
це — хрінове ґламурне кісо.
  • +6
  • 4 грудня 2009, 07:41
  • Andy
  • 2

перший за довгий період часу...

Збоку всівся чорнявий хлопчина.
Він, напевно, з бельгійської Африки.
Континент щоби з жалістю бавитись,
Людства люлька й його домовина.

Он, навроти, дівчИна з Ханою,
Щось по-чеськи белькоче з сусідом,
Споживає жири-сахариди,
Схвально-щиро хита головою.

На роботі колега із Ріо
Обіцяв показати світлини.
В них – дівчата, фавели, родина
Й океану хмільна чудасія.

Ще цікаво, як зараз ув Осло
Поживає із Маґнусом Зара,
Мила лосе-коалова пара.
В них кохання ускладнено-прóсте.

Шоста станція змінює третю,
У вагоні наповнено-пусто.
Світ тунелів, дверей та капусти.
Світ наповнено. В світі так пусто...


2009.11.11
  • 0
  • 11 листопада 2009, 18:15
  • kiyaha
  • 1

*****

К. С.

Urðr

Осень принесла мне тебя.
Теперь прошлое прорастает
серыми побегами,
расцветает рыхлыми одуванчиками,
и опадает несбывшимися надеждами.

В тебе было что-то от Кирстен Данст.
А ещё ты слегка сутулилась
и много курила,
и в этом ты была очаровательна.
Длинная дамская сигарета
за которой скрывалась
детская непосредственность.
Ты была ещё совсем ребёнком.

( Читати далі )
  • +2
  • 22 лютого 2009, 15:37
  • globus
  • 5