Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 жінки / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Я бувало не писала

Я бувало не писала як жінки обіймають
з розбігу міцно, розганяючи кров,
цілують вуста, мовля, що кохають,
клянуться у вірності знову і знов.

Я бувало не писала як жінки наступають,
розправивши крила, неначе летять.
То хочуть тебе, то потім лають,
та знову з розбігу в обійми біжать.

Не писала як вірно на порозі чекають,
як з ревності нищать свої каблуки,
знову цілують, пестять, кохають,
мовля, що любові немає ціни.

Як свою любов у ребрах ховають,
хоч очі у них завжди мерехтять.
Сміються з того, що вони мають,
іплачуть, допоки до тла не згорять.

Ці істоти

А хто сказав, що ми сильні?
Хто взяв на себе таку погану карму
Ствердити, що ці істоти з грудьми,
Звихнуті на гарних уборах
І французькій косметиці,
Мають клепку в голові?
Та на них варто крикнути
І замахнутися кулаком,
Як вони зіщуляться,
Прикриють обличчя волоссям
І скиглитимуть, зізнаючись у гріхах,
Для скоєння яких
У них все одно не вистачило б сміливості.
Ми варті того,
Щоб нас цілодобово тримали
Прикутими ланцюгом до кухонної плити
І при цьому показували трупи коханців,
Вимагаючи продемонструвати на їхніх
Задубілих тілах «як це було».
Нам необхідно заборонити
Фарбуватися і чистити зуби.
Ми особливо покірні,
Коли наше лице затуляє чорний мішок.
Нас потрібно бити як худобу палицею,
Скаженіючи від вигляду
Нашої кривавої слини і знавіснілих очей.
Не відмовляйте собі в потаємних фантазіях,
Ми згодні на все,
Бо не хочемо в заслання до мами в село.
Коли ми знову злякано
Прикриємо своє обличчя волоссям,
Спробуйте його відхилити –
Ми не скиглимо,
Ми істерично сміємося.

Спостереження (релоудінг)

Цицьок нема й сідниці — мандаринка,
Йде в п*ятий клас моя Маринка.

Кому шо…

Спостереження

Задок шикарний і пачті упругий,
Миє підлогу баба Нюра.
  • 0
  • 16 вересня 2011, 09:03
  • kapec
  • 1

богомоли

Жінки
поїдають чоловіків,
як говорять скептики і народна мудрість.
Безпосередньо — гризучи мозок,
алегорично — всіма іншими способами.
Ганібал Лектер міг бути
жінкою
в іншому житті.

Є навіть містичне представлення явища —
суккуби.

Ті ж павуки
з’дають своїх самців
або згодовують їх своїх дітям.

Особливого естетизму в цій справі
досягли богомоли,
змушуючи самців
дорого платити
за секс.

Цікаво, чому
жінки так люблять овочі.
  • +9
  • 12 лютого 2011, 00:15
  • Andy
  • 12

Про німецьких матерів

Про німецьких матерів

Цей текст назрівав вже давно. Ще від перших днів мого перебування в Німеччині, перевіряючи тезу про те, що німкені не гарні, я заодно аналізував різні типи їх. Спостерігав за матерями. Чому спостерігав, бо вони, їх зовнішній вид, і те, що я читав по ньому викликало в мене два спогади.
Перший ― це те, що вони нагадували мені одну мою знайому. Тут я говорю про німкень, як про національний тип, не про німкень, як множину жінок, що живуть в Німеччині (турки, італійці і інші ведуть себе інакше, і вид інакший мають). Вони зосереджені, завше заглиблені в себе. Коли вони по вулиці гуляють зі своїми малюками, то мені здається, що вони менш за все зайняті присутністю їх дитини поруч, вони більше думають про щось своє, вони відсторонені. І ця концентрація ― проявляє себе у всьому, звичайно ж, не минає і обличчя. Вираз обличчя завше зосереджений, інколи втомлений, зрідка ― усміхнений. Взагалі то німці значно дружелюбніше настроєні до зустрічних перехожих. Часто посміхаються тобі, навіть якщо ти не посміхався перший ( хто знає, може думають: «Що то за придурок по вулиці іде» (с) «Брати Гадюкіни»). Ранком, коли я іду на роботу, я проходжу повз дитсадок, і звідти вони виходять з найрізноманітнішими емоціями на обличчі. Починаючи зі щасливого виразу обличчя алкоголіка, який щойно здав тару, і можна іти брати нову (чорт, який вульгарний образ…), і закінчуючи видом багатія, який відніс черговий злиток золота в банк, і той тепер в надійних руках. Звичайно ж, є такі які радісно посміхаються, обертаються, махають рукою. З однією ми зустрічаємся десь в 150 метрах від дитсадка, тому я лише припускаю, що вона відвела малечу в дитсадок. Але посмішками нам це не заважає мінятися. Тут до-речі все по-німецьки практично: дитсадок, школа, будинок престарілих і цвинтар навпроти. Можна більшу половину життя не заморочуватися з маршрутами…
Другий спогад, який вони в мене викликають, відкидає мене в час, коли я жив у гуртожитку і вчився в університеті. Був під гуртожитком в нас місцевий «секс-символ» пес Черниш, як ми його називали. Його взагалі по-різному кликали і він відзивався. А як ще по тому почухати за вухом ― то ви і взагалі друзі до останнього подиху. Хороший пес. Був батьком всіх цуциків місцевих. Хоча, як і ми ― був гноблений місцевими псами… Сподіваюся і тепер десь гасає по маршруту ― гуртожиток-смітник-парк-гуртожиток… Але мова не про нього. Про нього якось окремо написати треба буде. Мова про «Білку». Власне це таке буде кодове назвисько, бо імені вона не мала. Черниш, яко кожен громадський діяч зобов’язаний просто мати був собі пару. Першою леді в нього була білява безіменна сучка. Така ж дворняга як і він. Вона була його соціальною дружиною. Я навмисне написав «першою леді» бо цих от таки «ледєй» (чи то пак «ледів»:) у Черниша було до дідька. Але всі інші були чисто біологічними супутницями, як тепер інколи кажуть партнерами… (Кафе таке в Ніжині є… завше думав і що ж за партнерство можна розгорнути в ньому… і з ким… ладно не будемо про сумне…) Так от, була вона, Білка, його соціальною дружиною, бо скрізь і завше, в вільний від материнських обов’язків час вона бігала з Чорнишем. А в материнстві Білка була щаслива. Перманентно вагітна, як Матінка Земля навесні, вона бігала попід гуртожитком, і її розтягнуті цуциками груди ледве не волочилися по землі (справжнісінька тобі римська вовчиця, токо в мініатюрі…) Останні кілька речень якраз і підводять мене до причини, по якій я згадав парсуну Білки в цьому тексті. Їхали ми якось в паравозі на Київ. І зайшла в нас розмова про цих двох з хвостами, що були неодмінними членами студентського товариства. І ніяк нам не вдавалося знайти влучний прикметник, для того, аби виразити стан Білки. Ми довго мучилися, і тут один з нас раптом сказав «Вона притерта». Це було сказано в усіх сенсах. В фізичному сенсі механіки, в сенсі екзистенційному, бо життя обтирає нас і шліфує (згадується В. Стус). Так от оці от німецькі матері ― вони теж ― притерті. Вони якісь такі втомлені життям інколи, такі ― ніби все бачили. Деякі з них чисто зовнішньо вже не квітнуть свіжістю. То і не дивно, бо середньостатистичний вік, коли німкеня народжує дитину станом на 2009 був 37 років. Погодьтеся, це досить серйозний як на наше українське становище тепер, вік. Хоча ― це середнє число. То значить, що є певно такі, що і в 40 народжують, а є такі, що і в 16. Я наприклад, особисто знаю двох, одній 23 і її сину 5, а іншій 19 і сину 3… (В останньої тато не працює, а сидить вдома і доглядає за малим… А вона вчиться…)

Якщо чесно, мені трохи сумно їх спостерігати. Звичайно, що дитині по-барабану скільки років її матері. Любов в цьому віці (хоча, мабуть в будь-якому…) замішана на інстинктах, хто піклується ― той і хороший…
З іншого боку, вони встигають пожити і для себе. А не засідають за виховання з 18-20 років. Звичайно ж, тут визначити ще треба, що значить пожити. Для когось ― пожити ― значить об’їздити «пів світу» («От исландских фиордов до сомалийских руд…») А один мій знайомий сказав недавно, по тому, як в них з дружиною дочка з’явилася: «Знаєш, так наче і не жили до цього зовсім….»
Не знаю, що з того вірно, а що ні. Кожен собі обирає сам…
  • 0
  • 19 листопада 2010, 02:31
  • o_do64
  • 2