Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 вірші Енді / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Чорна діра

В небі, усе поглинаючи,
вишу — я чорна діра.
В мене заходять наповпи,
дружно скандують «Ура!»
  • +9
  • 9 листопада 2009, 15:28
  • Andy
  • 3

Речовини (двовірш)

Зараз в мені і зі мною — воно,
і чорний екран — як найкраще кіно.

Труба

Ніщо і ніколи не може минути безслідно:
це як зморшки від вечірнього сексу і ранкової кави,
це як шрами від налипання мокрого снігу,
це як індійське кіно і задушевні театральні вистави.

Цього ніколи не зрозуміти барикадним лідерам революцій,
які згодні закидати гранатами навіть власну маму:
знесені ними стіни, звичайно зникнуть, зітруться,
та залишки пилу в легенях доводитимуть до нестями.

Це як стара батарейна труба у ванній моєї квартири,
яку не вдалося сховати під ґлямурним шаром нової плитки —
про це не подумав стройбат, ці безнадійні будівники миру,
і тепер ця труба нагадує про режим, наче читає молИтви.

Ніщо і ніколи не може минути безслідно.
Навіть задовго після повалення злої системи
її привиди повільно крокуватимуть світом.
Ця труба завжди нагадуватиме мені, де ми.
  • -8
  • 5 жовтня 2009, 22:59
  • Andy
  • 32

Мухам настав час помирати

Ностальгія — це такий особливий душевний стан,
коли організм гостро відчуває швидкоплинність часу,
інстинкт збереження генофонду товче в барабан
і всі дівчата стають такі красиві і ласі…

Адаптація до нового зазвичай не настільки тривала,
та і що тут нового, як-не-як двадцять перша осінь…
Але час пролітає так, як і амурова стріла не літала…
Скільки людей щохвилини? Косить же ж, косить!

Я туманно розумію, що зі мною відбувається:
це тому, що навколишній світ став раптово холодним?
Або тому, що неможливо відпочити від відсутності праці?
Або це вітер в обличчя, нагнаний вічності колесом.

Дні один за одним займають місця між півкулями неосяжного
і залишаються лише бажання нової дози і страх.
Як же я ЗАЇБАВСЯ!!! щоночі марити пляжами,
а потім щоранку прокидатись у порожніх ліжках…
  • -11
  • 4 жовтня 2009, 16:29
  • Andy
  • 13

Народний Герой

Я хочу бути народним героєм,
таким, щоб про мене складали балади,
з моїм ім'ям щоб до рук брали зброю,
з моїм ім'ям щоб скидали ту владу.

Це ж просто, як двері, — стати героєм:
накласти ґавна під патрульну машину,
мене мєнти поведуть під конвоєм…
Головне, щоб усе показали в новинах.

Я хочу бути народним героєм:
здіймати прапОри, палити прапОри…
Хай «Беркут» видасть мені нагороди —
та скаже народ, «героя не скориш!».

Та якось, стомившись від палених шин,
від трупів машин на холодних асфальтах,
побачу у світлі розбитих вітрин
дике бажання з'являтись на шпальтах.

І я зверну на сумнівну стежину,
наберу собі повні кишені алмазів
і заявлю, що я жертва режиму,
який мене душить, доводить до сказу.

Під крики плакатів і агітацій
вириєм ями чужими руками
і в них закладем динаміт профанацій!
Нас буде багато! Ми будем богами!

І нАрід прорветься, узявши багнети,
і жидомасонство під нами прогнеться…
А я ж помилявся в масштабах планети:
це ж просто хотілося трішечки сексу.
  • -5
  • 2 жовтня 2009, 21:29
  • Andy
  • 8

Шматочки

Двері, дороги, мости і підвали —
як це не ново, як це банально.
І, поки не винайшли гіперпортали,
ми, мабуть, не зможем любитись нормально.

Обмеживши доступ недбалим поганцям,
(дбайливі, одначе, як схочуть, залізуть)
я зникну. Щойно лиш бувши коханцем,
я стану самотнім, схопивши валізу.

Так дивно, щоразу між нами — вокзали
і есемески, щоб не забути
те, що відчули, те, що сказали…
Для нас не отруйні наші отрути.

Я згадую з радістю спільні хвилини.
З тобою мені не потрібні костюми.
Я залишаю десь там, в твоїх стінах
шматочки себе, ізольовані в гумі.
  • -5
  • 1 жовтня 2009, 22:35
  • Andy
  • 7

Івано-Франківський Цементно-Шиферний Комбінат

Франківська колія має властивість співати.
Так, це дико, але вона таки вміє, аж здригаються крижі!
Коли вирушаєш на північ, чи їдеш додому — в Карпати,
вона наспівує, наче хор сирен, котрих ніжно бензопилкою ріжуть.

… Вікна показують кіно про «Чорний Квадрат»,
відчуваю нестачу вражень і образів —
аж раптом спалахує світло! СвітлА ці стократ
прикрашають вежу, яка в небо росте непоспіхом.

О, я — потік позіхань і зітхань!
Не бачу далі вікна і «Вікон»,
а там, на обрії, так поруч бетон і сталь
творять пам'ятку культури, що пахне запилюженим літом.

Багато, говорять, було тут вчинено зла,
знищено під це діло тисячі нафти, песиків, котиків
Вони праві, та ці головні герої не варті тла —
індастріал-естетики, інадстріал-еротики…

Не знаю, кому ближчі всі ці колони, труби і газгольдер-гарбуз —
німецьким технологам чи, може, німецьким психологам…
З неба не видно цих сексуальних спокус,
видно лиш дороги, що водять хороводи колами.



( Читати далі )