Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Про всіх щурів нашої країни. / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

св о р

Очевидні речі часом такі очевидні,
що навіть дивно, як їх ніхто не бачить,
навіть якщо вони написані пёятнадцятисантиметровими буквами
перед очима десятків тисяч людей, які щодня тут проходять.

Можливо, людина, проста у своїй природі,
позбавлена в закамарках душі високого і вічного,
шукає в оточуючій дійсності оцього глибинного, складного, істинного,
породжуючи різного роду філософські течії, секти і теорії змови.

І ось вони ходять, десяки тисяч щоденно,
і чорне табло дивиться на них, як обличчя Бога,
а тим часом глобальний сенс, записаний на ньому, але нечитаний,
проглядає із слів «прибуття, відправлення, прибуття, відправлення».
  • +4
  • 1 березня 2010, 14:41
  • Andy
  • 4

Труба

Ніщо і ніколи не може минути безслідно:
це як зморшки від вечірнього сексу і ранкової кави,
це як шрами від налипання мокрого снігу,
це як індійське кіно і задушевні театральні вистави.

Цього ніколи не зрозуміти барикадним лідерам революцій,
які згодні закидати гранатами навіть власну маму:
знесені ними стіни, звичайно зникнуть, зітруться,
та залишки пилу в легенях доводитимуть до нестями.

Це як стара батарейна труба у ванній моєї квартири,
яку не вдалося сховати під ґлямурним шаром нової плитки —
про це не подумав стройбат, ці безнадійні будівники миру,
і тепер ця труба нагадує про режим, наче читає молИтви.

Ніщо і ніколи не може минути безслідно.
Навіть задовго після повалення злої системи
її привиди повільно крокуватимуть світом.
Ця труба завжди нагадуватиме мені, де ми.
  • -8
  • 5 жовтня 2009, 22:59
  • Andy
  • 32

Нєхуй їбати колоди (2)

Важливо!!! Передісторія креативу тут.

Нєхуй їбати соснові колоди,
навіть якщо вони солодко пахнуть!
Нєхуй кидатись у лоно свободи,
якщо свобода вдарить по паху.

Нєхуй їбати солодкі цукерки,
від зайвого цукру зуби псуються.
тим більше, що часто ці стриптизерки
насправді колоди, насправді — суки.

Нєхуй навколо водить хороводи,
нєхуй кричати смішними словами —
колоди — вони на те і колоди,
вони на те, щоб лежати дровами.

Ні я не проти їбати колоду
щоб лиш не лишалося скалок у тілі.
А коли виросту — фтопку цю моду,
фтопку скалки, цвілі їм, цвілі!

І хай весь світ наїбнеться в астралі,
хай траха колоди, кущі й каравани —
плюну в обличчя суспільній моралі
і буду тихенько любитись з диваном.
  • 0
  • 20 вересня 2009, 00:42
  • Andy
  • 7

Досить любити колоди (1)

Важливо!!! Передісторія креативу тут.

Досить любити соснові колоди,
навіть якщо вони солодко пахнуть!
Досить кидатись у лоно свободи,
якщо свобода вдарить по паху.

Досить любити солодкі цукерки,
від зайвого цукру зуби псуються.
тим більше, що часто ці стриптизерки
насправді колоди, насправді — суки.

Досить навколо водить хороводи,
досить кричати смішними словами —
колоди — вони на те і колоди,
вони на те, щоб лежати дровами.

Ні я не проти любити колоду
щоб лиш не лишалося скалок у тілі.
А коли виросту — в пічку цю моду,
на звалище скалки, цвілі їм, цвілі!

І хай весь світ повернеться в астралі,
хай любить колоди, кущі й каравани —
плюну в обличчя суспільній моралі
і буду тихенько любитись з диваном.

Теорія і практика підняття мертвих

Я часом позиціоную себе відвертим циніком
і ставлю собі «галочки» за відпрацьовані ази нігілізмів,
гадаю, що вірю лише в те, що не схильний до вірувань
і підношу хвали крокуванню анархії світом.

От наприклад, поки-що не вірю в життя після смерті
(«поки-що», бо мабуть, якщо доживу, увірую в старості).
Так от, навколо, як бомби касетні,
спалахують і розриваються свіжі примаристі.

От відверто не знаю, чи мертвих підняли в правильний спосіб,
як і не знаю, за що їх взагалі підіймати:
щоб освіжити їх образ, втрачений в спамових стосах,
чи, може, стрільнути у них сигарет, бо просто більше нікого немає в палаті?

А ще я не знаю, як вони відіб'ються на моєму майбутньому —
лиш віддзеркаляться, чи таки залишать відбиток?
Я навіть бачу себе, вкритого мертвими і незабутими,
що вкарбувались вічними синцями на пиці.

Страшно думати про кількість подібних вірусів,
посаджених суспільством у моїй підсвідомості.
Страшно вирішити, кого з них кидати під каток зневірення.
Страшно випадково знести голову чОмусь коханому і знайомому.

А ще перед мертвими може бути соромно,
хоча вони самі не мають причин почуватися винними.
Хоч і лиш в наших очах, але можуть бути ображені нами, скромними.
Я до кінця не знаю, у що мені вірити.

Cонечко зайшло (завершення гештальтів)

Це цікавий сценарій: вбити в собі людину,
а те, що залишиться, вважати Частинкою Бога…
Але ж не так, коли хтось запихає паяльник в спину
і просить свого альфа-самця наступити мені на ногу.

Сонечко, ти, зі своєю мізантропією,
виходить, зовсім на людях не знаєшся…
Типу, якщо подарувати тобі червоні лілії,
імовірно, ти будеш бачити зелені конвалії.

Ти, заклавіатурне диво під звуки «Вінампа»,
ти, крутіша від затоплення «Титаніка» під звуки «Сатисфекшн»…
Виходить, із тебе друг, як із місяця лампа,
виходить, мені без тебе не важче й не легше…

Знаєш, я намагався підійти по-людськи
і навіть гадав, що втерся в довіру…
Твій мікрокосм завис десь на рівні люстри
і, будучи там, сприймає лиш холодну зневіру…

Фак! Ти ж не знаєшся зовсім на людях,
навіть не бачиш, коли я не в адекваті!
В ім'я чого були всі наші потоки флуду,
а ще оті підконьячні обрАзи в квадраті?

Знаєш, сонечко, тепер я, мабуть, і сам — мізантроп.
Я навіть не шкодую про подерту сорочку —
рано чи пізно — я б мусив зробити гопстоп
і припинити битись, як риба об бочку.
  • +7
  • 10 вересня 2009, 09:43
  • Andy
  • 7

Констатація факту

Люди ходять до центрів культури
заради халявних вайфай-коридорів.

Двовірш про любов (двовірш із претензією... ееее.... на щось, хз)

Сховаю сто баксів в кишеню на грудях
і щиро триматиму руку на серці.
  • +5
  • 8 вересня 2009, 15:56
  • Andy
  • 4

Великій Л.М. присвячується... і Соні

Щури, щури, самі щури!
Вони у нас усюди.
Червоні очі злі, малі,
За нами стежать, люди.
Вони вбираються у шовк
І ходять на роботу.
Та у овечій шкурі вовк
Вичікує нагоду.
Лиш тільки ти ступив не так,
Як щур іде нагору.
І ти, такий собі простак,
Як в час голодомору.
Лишень питаєш ти: « За що?»,
І чуєш: « Необачний!
Для них довіра — це ніщо!».
А шур за це і вдячний!
  • +3
  • 29 квітня 2009, 15:51
  • Ksusha
  • 2