Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації Nimfa / Рожевий Слоник - творчість без рамок

Коли ти наді мною...

Коли ти наді мною
зі списом, готовим до бою,
коли спис проникає до серця,
аж серце зайдеться
тихим стогоном, дзвоном, бринінням,
аж поки проллється,
закипить перша кров,
біла хвиля на вістрі,
накриє
з головою — затопить, закрутить,
потягне на дно —
час застигне в поклоні,
в полоні,
і слово схолоне,
як під льодом ріка —
і рука моя стане легка,
мов крило,
а кругом —
ніч — не ніч, сон — не сон,
ні землі, ні небес,
ні журби, ні спокОю —
поки спис у мені, наді мною,
готовий до бою!
  • 0
  • 9 червня 2009, 20:33
  • Nimfa
  • 5+5

Трепанація Львова

Сірим криком набрякло місто.
Ні за спухлого душу — гине.
Люди з плоті його виймають
по цеглині.

У бетон заталують бруди,
замість чорний граніт плекати.
Чорний біль затамують груди,
біль втрати.

Тих скарбів, що були під ногами,
що віками твердю лежали
і блищали, як чорні коралі —
не стало.
  • +4
  • 9 червня 2009, 01:09
  • Nimfa
  • 9+9

Гойдалка

Гойдалка — ніби маятник
невидимого годинника.
Діти — як тягарці,
міряють час на секунди
своїми малими тілами,
втиснутими в кріселка
дією невидимих сил:
відцентрової,
доцентрової,
і сили земного тяжіння.
Діти
пірнають в час — і виринають
голівоньками:
Гойда-да!
Час — як вода,
діти — як діти.
Скажіте,
будь ласка:
котра година
за тутешнім
теперішнім часом?
  • +3
  • 10 квітня 2009, 22:17
  • Nimfa
  • 5+5

Тут був...

Вчора
тут був
пес-афганець,
бомж-аристократ,
стократ
кращий
за всіх на світі
собак,
схожий
на принца в лахмітті,
схожий
лицем на мене…
Вчора
тут був
я…

В черзі до гінеколога

Череваті похмурі хмарини
заклопотано купчились в небі,
як вагітні жінки в трикотажних одежах
тут, під дверима «світила».
І була в їхніх рухах –
тих, у небі,
і цих, в коридорі –
якась обважніла поспішність,
якась невиразна загроза
і туга.
І нічим було милуватись вгорі –
ані тут, на землі, між жінок при надії –
але зір мій немов прикипів
і очей було не відірвати:
Вабить загроза, вабить…
Раптом хмари злилися водно,
в одне здоровенне лоно,
і воно розверзлося з громом,
і вродилося спільне дитя,
виношене поодинці –
злива!!!
…А ми у стражданні самотні…
  • +5
  • 24 березня 2009, 20:00
  • Nimfa
  • 2+2

Цироз

Коли він вмирав
так тяжко, ніби народжувався –
так само
страшно і боляче,
так само
мокро й криваво, –
так само
синьо було його шкірі,
так само
важко було йому дихати
без сторонньої помочі, –
коли він вмирав
вісімдесятилітнім дідом,
не доживши
й до сорока, –
останнім його бажанням,
єдиною світлою мрією
було –
щоб йому
зробили укол:
щоб виссати ватку зі спиртом
після ін’єкцій…
  • +3
  • 23 березня 2009, 01:36
  • Nimfa
  • 6+6

Память

Просветлей лицом.
Просияй глазами.
Сквозь души надлом
прорастает память.

Я твою любовь
дитятком носила,
а теперь — крестом
за спиной постьльм.

Под крестом от зла
не спасусь, не спрячусь —

на иконь глаз
помолюсь, поплачусь.

В зеркалах зениц
искривленно-черньх
чьих-то давних лиц
отраженья стерть.

И твое лицо
со слезой попльло,
закачался стон —

горевой обрьвок…

Не надолго боль.
Не навечно память.
Просветлей лицом.
Просияй глазами.

Ніщо не повернеться знову...

Сонце стояло крайнеба,
як памятник вмерлому дневі.
Сонце лежало крайнеба,
як червоний розжарений камінь.
І розпливлося крайнеба
кров'ю мого серця,
клятвою:
— Я повернусь,
та ніщо не повернеться
знову…
  • +3
  • 13 березня 2009, 22:56
  • Nimfa
  • 3+3

Блукання

Блукають руки
без мети:
то ти
мету
від рук моїх
відняв,
забрав,
сховав її
під власним тілом!
Ти їх прирік
(не словом — ділом!)
отак блукати
без мети.
То ти!

EXпромт

Слова
не мусять
триматись купи,
не мусять
мати
знайомий сенс:
спробуй просто
впізнати вухом
слова лице.