Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації Darina_Pishnaja / Рожевий Слоник - творчість без рамок

вночі була злива

Вночі була злива. Вдень сонце ліниво визбирувало краплинки води з канви земляного полотнища. Вогка родючиця, вивільняючи свій сік, залишала на кутиках губ присмак опеньків. Живиця просочувалася до нутрощів, заповнювала усі пустоти м’якого теплого тіла. Вверх, вверх, вгору…до хмар, до гарячої синяви. Запах дощових черв’яків прилип до шкіри, точився з-під нігтів, туманом запеленяв очі. Важко було робити зусилля для подиху, вбирати легенями пекучий кисіль. Під вечір знову був дощ. Холодний і мокрий. Осінній дощ. Ти розтікаєшся водяною плямою, клаптем багновиці розміром з зірку. Ти уся благодать агіасми небесної. Ти така мізерна й зашкарубла; така громіздка й зважніла від поту. Закутана в шерех, замурована в срібло, ти біговиця химерна, білим вуглем осіла на дні мертвої ями. Нуртує й пручається сила духу твого. І розкриває звір свою беззубу пащу, і неволить тебе, і хапає ротом віддих твій. А ти пахнеш прохолодою, прозорістю, спраглістю. І упивається до немочі звір, і гримить у пітьму. І знов ти бистриця, і зваблюєш знову потворну тварюку. Показалося сонце.

подумки

Подихом збирала вологі акварелі з вікон, а на вустах чомусь залишався терпкий присмак печених яблук. Сталеве повітря краяло свідомість, крізь сито просіювало знавіснілі думки. Усе щільніше загорталася в тишу. Плела червоний вінок із запахом літа. Прикрашала його мідними мережанками та срібними росами. А густий віддих солодкого нектару опускав на простирадло запашної дзвінкої трави, де дрижала туго натягнутою струною чорна скрипка. Над моєю головую роїлась гаряча пісня. Манірні барви наповнювались малиновим відблиском. Моя шкіра вібрувала легкістю, перетворювалася на прозору бліду пелюстку. Й здавалося холодні хмари ось-ось поцілують мене у скроні. Та моїм змученим брудним крилам було важко зробити навіть зусилля для злету.

Дівчина з блакитними агатами

Того дня поїздка привнесла в мене досить велику порцію втоми. Знесилену й бліду віз мене зі швидкістю 60 км/г поржавілий чотирьохколісний гномик. Я, як завжди, рахувала хмарки, втікаючи поглядом за обрій. А небо закуталося в пухке антрацитове покривало, від чого духота залазила за комір, знаходила там утому, й вони удвох заколисували мене піснею потертих коліс об надщерблену дорогу. Для того, щоб хоч трохи розбурхати свій мозок, починаю вивчати людей. Вдивляюся в аж надто беземоційні обличчя і намагаюся уявити на них посмішку. Придивляюся до взуття, брудного та стоптаного, малюю мапи подорожей цих маленьких пустельний човників.
Тільки б не заснути, тільки б не проґавити свою зупинку!!! Згадую нудні вірші, які колись з такими муками втискувала до своєї голови, вивертаю пам'ять назовні. Трішки відволікаюсь від дрімоти, та все ж відчуваю, що надовго моїх зусиль не вистачить.
Майже здаюся, останні краплі свідомих думок випаровуються й зливаються з їдким запахом полудня й пилюки…
Аж тут вибух, стрімкою ударною хвилею наштовхуюся на густу блакить дитячого погляду. Застигаю й по хвилині опускаю очі. Відчуваю, як маленьке дівча дивиться на мене, легко й просто відчиняє й розглядає мене зсередини. Впевнена, що вона знає про що я думаю, і що боюся відірвати очі від своїх стоптаних кедів. Боюся зіштовхнутися з тією чистою, на диво, дорослою і вистражданою блакиттю її великих очей. Мене охопила розгубленість, яка доливала свинцю в м’язи, руки почали нагадувати аморфні фігури з-під сюрреалістичного пензля.
Пропустивши через легені кілька великих ковтків повітря, приходжу до тями. Роблю зусилля, та повертаю голову в сторону дівчинки. З полегкістю розумію, що її зацікавленість мною уже перейшла на жіночку, що сиділа поряд. Це дає мені трохи часу роздивитися своє віддзеркалення в її блакитних очах…
Отямилася тільки, коли гномик похитуючи боками від’їхав від мене в напрямку місця, що у маршрутному листі прописане як кінцевий пункт призначення. Перевірила речі, чи бува нічого не залишила гномикові на пам’ять. Чіпляюся у важкі сумки й роблю декілька кроків. Та тут згадую дівчинку з дорослим поглядом та відсутністю волосся.
Вона була хвора на рак.

гра на асоціації

Пів'яблука. За глибокими хмарами ховається зважніла пшениця. Вогненні вівці перебираються через поле квітуючих кактусів. Крилаті коні врізаються в порепану від жару й прілу від слимаків землю. Спіла обліпиха на весняних яблунях живе своїм життям. За густими гратами лінуються лускаті півні.
У тобі не спокій і не рівновага, а скоріше відсутність, яку наповнюють майбутні спогади.

щось про людину

От я не знаю як виглядають ангели…Та напевно ж так як і мають виглядати. Але не думаю, що у них є крила, хоча такими вони були б значно гарнішими. Та й мати крила досить зручно, й не тільки тому що можна цілий день збирати в кишені хмари, а ще б від них віяло затишком восени, та прохолодою влітку. Та все ж крил у ангелів немає…

Брудні легені раз по раз вибухають пекучим повітрям. Гаряча кава корицею лоскоче носа. Чорне скло ховає світ за пазуху. Вологі, пропахлі пилом стіни. Очі погано розрізняють кольори. Сірий. І разюче світло маленького вікна в душу.

Я ніколи не бачила ангела. Тільки відчувала. А можливо тільки думала, що відчувала. А мабуть це через те, що у ангелів немає крил.

Під ногами пеститься біговиця. Над головою не вгавають пучки світла. Занадто складно керувати поглядом. Важкі легені штовхають подих донизу. Та сліпі очі хапають світло за руки. А втім зробити рух страшно. Вгору, вниз? Страхові неважливий напрямок…

Ангели уміють літати. Хоча й не мають крил. І я знаю, що ангели є. Навколо. Поряд. Дихання їх приємне. Погляд різнобарвний. І кишені повні хмар.

хворість

Я жорстока хвойда. Мені навіть до болю бридко торкатися своїх думок.
Я осоружна психічнохвора паскуда, що паразитує у смердючих нетрях твоєї
голови.
Я скажена первісна істота з голими брудними інстинктами й жагою захлебнутися
від оргазму.
Насміхайся з мене, ґвалтуй, глумись, копирсайся в моїх виснажених нутрощах.
Я а всеодно тягнусь до твоєї хмільної плоті. Мої руки уже ховаються у щільному
гарячому тілі, м’яко проникають під солодку шкіру. Рвуть на шматки мідні судини.
Набираю повні долоні червоної пульсуючої багнюки, відкриваю рота й з тремтливим
шаленством впиваюсь нею. Тамуючи мурдуючу посуху, я входжу в життя.
Я суцільна!