Одного разу в житті
як то буває майже у всіх
хто жив щонайменше п'ятнадцять років
ти прокинешся безсніжною зимою
в холодній хаті закутаний ледь теплими
простирадлами й ковдрою
як і зазвичай подивишся на стелю
потім — в іншу частину кімнати
піднімешся на руках
впрешся шиєю в тонке бильце
що тарахкає кінцями
глибоко вдихнеш
поправляючи коси
і відчуєш що щось не в порядку
щось не так
чи тут чи в кімнаті
доки не звернеш увагу
на лоскіт в члені
такий лоскіт
наче ти жорстко перетрахався
але якийсь не такий
і ти думатимеш
що це за херня
тим паче не трахався
не трахався

може, відкинути ковдру?
відкинеш але о
о...........shit
що за...?
скривившись питатимеш
сам в себе
— з твого пеніса стирчатиме якась запліснявіла шкурка схожа на дохлого черв*яка
(ага, там справді був дохлий черв'як)
о боже — зрозумівши трохи скажеш ти
таке враження наче це все
нове завдання агента Малдера
наче ти в чорній кімнаті
і в цей будинок скоро впреться автомобіль з ввімкненими фарами
дохлий черв'як
якого ти приймешся панічно витягувати
витягується легко
але так ніби висмоктуючи щось зсередини статевих каналів
і ти не знатимеш що.
жахливо почуватися
сидячи на ліжку
щось з тобою робитиметься
таз нудитиме, живіт бурчатиме
і тобі буде здаватись що
неприємно відригується

тягнучи слину за своїми губами
бігтимеш з будинку
кудись подалі на город
все одно село пусте і ти прокинувся в якійсь халупі
ти бігтимеш досить рвано
перечіплюючись об грудки об свої напівспущені сімейні труси
які зрештою завалять тебе
так що навіть сильно гепнешся ребрами об гостре
але тобі все одно
ти біг сюди задля одного —
швидше подрочити
вирвати з себе цю бридку сперму
з частинками мертвої черв*ячини
накрапати на землю
кількома краплинами
блідо-рожевої
сухий город на якому давно не йшов дощ
і твоя сперма

згодом, за кілька хвилин
закінчиться один з
… досить прикольних днів
твого життя
цікаво що твоя жінка

вона ж не знатиме
що в тебе в члені був
черв'як

Зупинюсь, біля обхарканого сіті-лайту
на якому зображено майже голу баришню
європейської зовнішньості
з цицьками третього розміру,
на яку ночами
подумки дрочать гопники,
і харкають жовтою слиною панки-алкотрешери…

Посміхнусь, подумки уявляючи себе,
на місці цієї відфотожопленої мурени
з ідеальними параметрами,
і такими ж ідеальними вимогами
до коханців.
Але в мене немає кілька тисяч баксів
на квиток у те місце, де всі стають зірками…

Йду додому, в старих порваних джинсах,
спизджених в брата, бо люблю чоловічий одяг,
з буханкою хліба та пивом, в сумці
з надписом «Hello Kitty».
І розчаровуюсь
у цьому жорстокому світі, де люди
нагадують товари, до яких прикріплені бірочки…

Вдома, витягую з шафки найгарніше плаття
надто коротке, щоб в ньому можна було виходити на вулицю,
взуваю туфлі на високих підборах
І милуюся власним відображенням
в дзеркалі.
Допиваючи пиво, скидую з себе весь той непотріб
І одягаю біленький домашній сарафанчик з метеликами…

Пишу на листочку паперу, що хочу нові скейтерки,
і кріплю магнітиком до холодильника,
як нагадування, що бути гламурною мені
заборонено.
І з сумом в очах, дивлюся на різнокольорові коробки
зі взуттям під шафкою, як на пройденний етап життя…

Зрештою, я хотів послухати нормальну поезію,
Щоб без матів, зайвого порно та надмірної агресії.
Хотів почути нових авторів, побачити їхні світлі обличчя,
Як у франка у його бурній молодості.
Зрештою, хотів зустріти там інтелігенцію, а не звичну публіку
З центральних районів, цих дивних дівчат у їхньому кітчі,
Ви не подумайте я не проти second hand`у,
Скоріш навпаки.
Але тут вже питання власних смаків.

Хотів вперше привести дівчину, показати їй чим я займаюсь.
І щоб після побаченого, вона мені не сказала:
«Вибач коханий, але це не занадто?».
Проте, якщо подумати глибше, то вся ця публіка, їхній прикід
Та і кохана, зрештою, мені цього вечора відверто по-барабану.
Я просто хотів послухати нормальну поезію.
Таку, після якої є бажання напитись, поїхати в карпатські села
І там гордо заявити, що я українець!
Приблизно такі думки були в моїй голові,
Дорогою на черговий літературний вечір…

Коли ж я прийшов у прокурене приміщення,
То відчув всю глибину свого заблудження.
На сцені хтось читав вірш про політиків,
Постійно матюкався і прирівнював їх з свійськими тваринами.
Хтось заливався пивом і горілкою,
Голосно і жваво коментуючи виступ молодого поета.
А дехто, їх до речі була відчутна більшість.
Спілкувались з іншими тими, кому відверто було похуй,
Хто там і що читає.
Головне, що це зараз ніби як модно,
Приходити на нормальну сучасну поезію.

святая вода умывающая собственные руки
это катящийся жребий слепым бельмом
побегом тромба
затянул еле пульсирующую аорту неба –
огромную кормушку с цвелым хлебом облаков

просящим сложно –
зимой они словно кроты
их удочки и крючки выпачканы брезентом исповедей
и только неистовый клёв молитв
будет обменян на спокойные сны
словно свитера
снятые с прожеванного молью памяти тела
витражи
изъеденные капиллярами сёдел в которых сидят чувства
в которых комарьё ворочается стуком зубов, крепкими запястьями, злыми сплетнями

память – не долгосрочный поклон алтарю и похожа на оплавленный воск
горбатой свечи

посмотри на
мокрое подражание загородившее резонанс шагов
кинжальное лезвие меж скобками лопаток
горящий муравейник на теплоходе кровотечения
твои слова что придавливают тлю сердцебиения ладонью к стеклу

Дай мені кобилячу голову, серце тигрове, ліжко з яблука
Або ж просто поговори зі мною, благаю.
Ти знаєш як мені погано?
Не нервуй мене.
Мовчи, просто слухай, ну, знаєш, як це робиться?
Я взявся за експерименти, ті, про які лялякали.
З дитинства.
Ну, знаєш, гілки прищіплювати до дерева життя. Гриби їсти.
Не круто то все. Слухай, я тобі кажу. Я багато п’ю.
Почав навіть з горла заливати. Бо набридло.
Чашки мити, наливати.
Не скажу шо деградую, скажу, шо історія довга.
І не дивися у вікно. Там другий шар зими у річному торті.
Нічого цікавого, я вчора п’яний
Пів дня дивився.
От так от. Історія довга. Цікава. Мені так здалося.
Я вчора говорив сам з собою.
Не так як в фільмах,
А концентровано. Шукав прогалини у ньому.
В собі самому, знаєш.
З’їж бутерброди. Овочів? Жартуєш? М’ясо і пиво.
Так от, не заважай, благаю, я сьогодні зранку прокинувся.
Ну, не так, як в школу прокидалися, в 9 етапів.
Чи скільки там.
А прокинувся.
Раз, і все, я свіжий і очі не тру навіть. І думаю.
А ти знаєш про список мертвих людей? Я перед твоїм візитом читав.
Довго. Цікаво по-моєму.
Там і міністри, і поети, і біатлоністи.
Багато нового дізнався.
Дізнався, що Спарклхорс вмер. Ти чув?
Ото ж. Вікіпедія і список мертвих людей тобі в поміч.
Толк?
Російське слово. А від Спарклхорса я тащився.
Та й ти.
Пам’ятаєш? А, дійсно, то був Колдплей. Не суть.
Я експериментую, здається, із свідомістю.
Із підсвідомістю? Ні, то з грибами було. Із свідомістю.
Налий мені трохи. І, благаю, скажи щось по ділу.

Ти ж знаєш мене, як свої неіснуючі пальці,
Ти бачив як ріс і дорослішав.
Ти мене чоловіком зробив,
Не боюся казати, ти, любий, лишив мене цноти.
Я так довго тебе ненавИдів. Так довго. Так довго.
Ти закохував, зваблював і надихав на ніколи
Не обдумані мною поезії.
Ти будив і вкладав, відкривав, закривав свої двері
В середині яких… Тільки матері лоно зрівнялося б!
Ти гойдав наче вітер
Колише оранжеві трави на полі колгоспу
Не зорані. Моє тіло.
Я боявся тебе все життя, та і зараз боюся не менше.
Я тікав, пам'ятаєш? Як тхір від мисливців з собаками
Та завжди розвертався і входив,
Поглинався тобою, о, господи, як це приємно.
Я вклоняюсь тобі, я в боргу невідплатному, Друже,
За ті зорі, яких ніби ниті до мене тяглися
Як я їх відчував!
Як же близько. Як сильно! Пейзажі земні лише зроблені,
Лише створені нами чи Господом, Всесвіт, я бачив тебе,
І ніхто, чорт, ніхто так як я не побачить ні разу.
Бо є нить, міцно тягнеться, сильно згинається, зроблена
Із етанолу і крові моєї густої й приємного смаку.